Вітаю на моєму сайті!
Мене звати Марія Смерека. Я помічаю деталі та люблю передавати настрій через візуал. Цю уважність я переношу у свої відео.
Я займаюсь відеозйомками. Мені подобається фіксувати звичайні миті, які з часом стають цінними спогадами.
Цей сайт – мій особистий простір, де поєднуються навчання, творчість і те, що мене надихає.
Про мене
Я люблю спокійні прогулянки містом і уважно спостерігати за тим, що відбувається навколо.
Я люблю знімати ті миті, які ніхто спеціально не планував зберігати, але саме вони з часом стають найціннішими.
Через відео я намагаюся не показати день, а залишити відчуття, ніби його можна прожити ще раз.
Я звертаю увагу на дрібниці, які інші часто не помічають, і знаходжу в них особливу красу.
Я бачу історії там, де інші бачать звичайні моменти.
У кожному русі та погляді є настрій, я лише допомагаю його зберегти у відео.
Як я бачу світ
Як проходить зйомка
- Зазвичай усе починається з простої розмови. Ми обговорюємо, що це буде за день, який настрій хочеться зберегти, і що для вас у цьому важливо. Без складних планів — просто щоб я краще зрозуміла атмосферу.
- Під час зйомки не ставлю постановочних сцен і не змушую «грати на камеру». Я більше спостерігаю, інколи м’яко підказую, як краще стати або куди рухатися, щоб кадр виглядав природно.
- Фокусуюсь на живих моментах: розмовах, сміху, рухах, деталях навколо. Саме вони створюють відчуття справжнього дня.
- Знімаю багато коротких епізодів, щоб потім мати з чого скласти цілісну історію.
- Після зйомки уважно переглядаю матеріал і відбираю кадри, які найкраще передають настрій.
- Монтування роблю так, щоб відео було не просто хронологією подій, а відчуттям дня — легким, живим і цілісним.
- У результаті виходить історія, до якої хочеться повертатися, а не просто переглядати.
Чому я знімаю?
У якийсь момент я помітила, що мені хочеться не просто дивитися на те, що відбувається навколо, а зберігати це. Не події як такі, а відчуття всередині них: як падає світло на стіну, як хтось сміється на півслові, як люди рухаються містом у своєму ритмі. Саме тоді я почала частіше діставати телефон — не спеціально, а ніби інстинктивно.
Мене завжди зачіпали дрібниці, на які зазвичай не звертають уваги. Короткі паузи в розмовах, випадкові жести, погляди, що тривають секунду довше, ніж потрібно. І з часом я зрозуміла, що саме з таких непомітних моментів і складається пам’ять про день. Не з великих подій, а з цих фрагментів, які потім найсильніше повертають тебе назад.
Для мене відео — це не про ідеальність і не про картинку. Це спосіб зберігати стан. Те, як усе відчувалося саме в ту мить: світло, звук, рухи, повітря.
Мабуть, саме тому я і знімаю.